Барбарис Тунберга

Для щільної колючої огорожі висаджуйте барбарис через 0,3–0,5 м (карликові сорти щільніше, високі рідше). За такої схеми кущі швидко змикаються в непролазну стрічку.

Формувальну стрижку огорожі роблять навесні та влітку, санітарну — будь-коли. Барбарис добре відростає після обрізки; працюйте в щільних рукавицях через гострі колючки.

Для пурпурово-червоного листя беріть «Atropurpurea» (високий) чи «Bagatelle» (карликовий), для золотисто-жовтого — «Aurea». Усі вони найяскравіші на сонці.

Найкраще навесні (квітень–травень) або на початку осені (вересень–жовтень). Саджанці з контейнера можна висаджувати протягом усього сезону, не пересушуючи кореневу грудку.

Найчастіше це наслідок сильної посухи або борошнистої роси. Полийте кущ у тривалу спеку, забезпечте провітрювання й сонце; зазвичай рослина швидко відновлюється.

Ягоди барбарису Тунберга дуже кислі й несмачні, на відміну від барбарису звичайного, який використовують як приправу. Їх зазвичай лишають на кущі для декору та птахів.

Восени барбарис — один із найефектніших кущів: листя спалахує вогняно-червоними, помаранчевими й багряними тонами, а пурпуролисті сорти набувають іще глибшого кольору. Додають яскравості й червоні ягоди, що тримаються до зими.

Причина — нестача сонця: у тіні пурпурові й золотисті сорти барбарису втрачають яскравість і зеленіють. Пересадіть кущ на повне сонце — і сортове забарвлення листя повернеться.