Ірис бородатий

Найчастіше — заглиблене кореневище: у бородатих ірисів воно має лежати на поверхні й прогріватися сонцем. Також заважають тінь, загущена давно не поділена куртина й надлишок азоту. Підніміть кореневище на рівень ґрунту, пересадіть на сонце й поділіть кущ.

Через 3–4 роки після цвітіння (липень–серпень) викопайте куртину, розріжте кореневище на ланки з віялом листя, обріжте листя до 10–15 см «віялком», підсушіть зрізи кілька годин і посадіть на поверхні сонячного дренованого місця.

Кореневище кладуть горизонтально так, щоб його верхня частина лишалася на поверхні (ледь видніла), а коріння йшло вниз у ґрунт. Заглиблення — головна помилка, що веде до гнилі й відсутності цвітіння.

Це бактеріальна мʼяка гниль від перезволоження, важкого ґрунту або заглиблення. Садіть на сонці в дренований ґрунт, не закопуйте кореневище, не перезволожуйте; уражені ділянки вирізайте до здорової тканини й присипайте золою.

Класичні партнери — півонії, лілійники, маки, шавлія та злаки. Сизе мечоподібне листя ірисів структурує квітник і лишається декоративним, коли сусіди відцвітуть.

Основне цвітіння — травень–червень. Ремонтантні сорти (наприклад, «Immortality») здатні зацвісти повторно наприкінці літа чи восени за теплої осені й доброго догляду.

Із котячою мʼятою, шавлією, декоративною цибулею й півоніями, що цвітуть одночасно; низькі багаторічники поряд прикривають основу віял листя.

Деякі сучасні ремонтантні сорти дають другу хвилю наприкінці літа–восени за доброго догляду й поливу. Класичні цвітуть один раз, у травні–червні.