Ірис сибірський

Практично всім, крім роду. Сибірський любить вологу й терпить глину, бородатий вимагає сухого місця й дренажу. Сибірський заглиблюють на 3–5 см, бородатий садять кореневищем на поверхні. Сибірський майже не хворіє, бородатий регулярно страждає від гнилі. І квітка в сибірського без «бороди» — тонша й витонченіша.

Раз на три-чотири роки навесні, коли листя відросло на 10–15 см, або наприкінці серпня. Куртину викопують, розрізають гострим ножем на частини по 3–5 віял із корінням і садять одразу, не даючи кореням підсохнути. Ділити доводиться тому, що з роками центр куртини оголюється.

У травні–червні, приблизно на два тижні пізніше за бородатий, і триває цвітіння два-три тижні. Це зручно: коли бородаті вже відійшли, сибірські ще тримають клумбу, а далі естафету підхоплюють лілійники й флокси.

Восени листя можна не чіпати — воно красиво забарвлюється в бронзу й тримає структуру клумби до снігу. Зрізають його наприкінці зими або рано навесні, у березні, на висоті 10 см, до появи молодого приросту.

У саму воду — ні, це не болотна рослина. Але берег водойми, вологу низину й дощовий сад він переносить чудово й навіть віддає перевагу таким місцям. Для посадки безпосередньо в мілководді потрібен інший вид — ірис болотний.

Із рослинами вологого місця: астильбою, бузульником, гейхерою, папоротями, декоративними злаками. Вузьке вертикальне листя ірису добре контрастує з великим листям хости й бадану, а після цвітіння працює тлом для літніх багаторічників.

Три типові причини. Затінення — у тіні кущ росте, вилягає, але не закладає бутонів. Загущення — куртині більше чотирьох років і її час ділити. І пересихання: в посушливе літо рослина не закладає квіткових бруньок на наступний сезон.

Це майже завжди брак світла: у півтіні листя витягується й не тримає вертикаль. Друга можлива причина — надлишок азоту від рясних підживлень. Пересадіть куртину на сонце й перейдіть на збалансоване добриво навесні.