Ковила волосиста

Ні. Ковила волосиста внесена до Червоної книги України (видання 2009 р., статус «неоцінений»), а степові ділянки, де вона росте, охороняються від розорювання й випасу. Купуйте рослини в розсадниках або вирощуйте з насіння — так Ви й сад прикрасите, і степ збережете.

У ковили пірчастої остюки пухнасті, як пір’ячко, а в волосистої — голі й тонкі, як волосинки. Ковила тонколиста (мексиканська) — нижчий іноземний вид із м’якими «кучерями» остюків. Волосиста — вища, стриманіша й зимостійкіша, бо це рідний злак наших степів.

Висівайте свіже насіння навесні або під зиму на сонячну ділянку з легким дренованим ґрунтом, ледь присипаючи. Сходи підтримуйте помірно вологими, а сіянці пересадіть на постійне місце, щойно вони зміцніють.

Найчастіше через надто родючий, вологий ґрунт або регулярний полив: рослина стає пухкою, а цвітіння слабшає. Ковилі потрібні сонце, бідна суха земля й гарний дренаж — додайте щебінь або пісок і забудьте про підживлення.

З липня до вересня: у цвітінні й під час достигання насіння довгі остюки сріблясто колишуться від найменшого вітру. Далі дернина вигорає до солом’яного кольору й тримає степовий настрій до осені; наприкінці зими суху траву зрізають.

З рослинами сухих схилів: шавлією, деревієм, чебрецем, очитками, кермеком, молочаєм. Садіть групами по 5–7 рослин, щоб остюки рухалися хвилею, і мульчуйте гравієм — він підкреслить степовий характер.

Вона не отруйна, але достиглі гострі зернівки з остюками чіпляються за шерсть і можуть вбуватися в шкіру — здавна вона шкодить вівцям на пасовищах. Якщо у Вас собака, зрізайте стиглі колоски або садіть ковилу подалі від місць вигулу.

Найкраще навесні (квітень–травень) або на початку осені (вересень), щоб рослина вкоренилася до спеки чи морозів. Після посадки полийте кілька разів, а далі ковила обходиться дощами.