Кизильник горизонтальний

Зазвичай ні — рослина самостійно формує охайний горизонтальний килим. За потреби весною видаляйте гілки, що виходять за межі ділянки або перетинаються. Не стрижіть, як живопліт — втратите характерний «ялинковий» малюнок.

Так — один із найкращих варіантів для укосів: коренева система щільно пронизує ґрунт, запобігаючи ерозії, а горизонтальні гілки покривають ґрунт суцільним килимом. Садіть через 60–80 см у шаховому порядку.

Майже ні: після укорінення це посухостійкий і невибагливий кущ, що обходиться без поливу, окрім тривалої спеки, і не потребує підживлення. Росте на будь-якому дренованому ґрунті, на сонці й у легкій півтіні.

Восени дрібне листя ефектно червоніє, а гілки вкриваються червоними ягодами, що тримаються значну частину зими й годують птахів. Кизильник горизонтальний напіввічнозелений: у холодні зими листя переважно опадає, оголюючи мальовничий «риб’ячий скелет» гілок.

Дрібні рожево-білі квіти розкриваються в травні–червні й дуже приваблюють бджіл — попри скромний вигляд, кизильник вважається добрим медоносом. Після цвітіння на їхньому місці зав’язуються декоративні ягоди.

Найнебезпечніший — бактеріальний опік ( erwinia): пагони раптово чорніють, наче обпалені. Уражені гілки вирізають із захопленням здорової деревини й спалюють, інструмент дезінфікують. Також можливі попелиця й щитівка у задусі.

Зазвичай через перезволоження або важкий ґрунт із застоєм води — коріння задихається. Кизильнику потрібен дренаж; у глибокій тіні він теж рідшає й гірше плодоносить, тож оберіть сонячніше місце.

Він чудовий як ґрунтопокрив, для каскаду через підпірні стінки й краї великих контейнерів, у складі низької мішаної огорожі та в рокарії. Ягоди й осіннє листя додають декоративності восени та взимку.