Проліска сибірська

Це різні роди, і плутають їх постійно. Підсніжник (Galanthus) — білий, з однією пониклою квіткою-дзвіночком, цвіте в лютому. Проліска (Scilla) — синя, зірчаста, по кілька квіток на квітконосі, цвіте в березні–квітні. До того ж підсніжник у природі червонокнижний, а проліска сибірська — ні.

У вересні–жовтні, на глибину 6–8 см, приблизно втричі більшу за висоту цибулини. Відстань між цибулинами 5–8 см; для природного ефекту їх не розкладають рядами, а розкидають жменею й садять там, де впали.

У березні–квітні, зазвичай через два-три тижні після підсніжника, і тримає цвітіння близько трьох тижнів. Одна цибулина дає кілька квітконосів поспіль, тож пляма виглядає квітучою довше, ніж окрема квітка.

Не раніше, ніж листя пожовкне, — тобто десь із середини червня. Скошене зелене листя означає, що цибулина не встигла накопичити запас, і наступної весни куртина цвістиме слабко або зникне зовсім.

Помітно швидко: розмножується і дочірніми цибулинками, і самосівом. Посаджена сотня цибулин за пʼять-шість років перетворюється на суцільний синій килим під деревами. Для натуралізації це ідеальна рослина, для акуратного бордюру — не дуже.

Із підсніжником, крокусом, ерантісом і мускарі — усі цвітуть в одному вікні й утворюють природну весняну мозаїку. Далі місце перебирають хости, папороті й бруннера, чиє листя якраз розгортається, коли проліска йде на спокій.

У квітнику з дрібними багаторічниками — може: самосів розноситься по всій ділянці, і вибрати дрібні цибулинки з газону майже неможливо. Але під деревами й у лісовому саду це саме те, чого від неї хочуть. Питання не в рослині, а в місці посадки.

Так, усі частини рослини містять серцеві глікозиди, а сік може викликати подразнення шкіри. Отруєння небезпечне для людей і тварин, хоча дрібні цибулини рідко привертають увагу. Пересаджуючи куртину, працюйте в рукавицях.