Примула

Полі-антові гібриди (P. × polyantha) витримують зону 5–6 без укриття. P. vulgaris — зона 4–5. Посадіть після цвітіння у сад, вона перезимує і зацвіте знову. Перший зимовий досвід: підмульчуйте листям на 5–7 см.

Тінистий куточок під листяним деревом, що не затінює навесні до розпускання листя. Або вологе місце біля водойми. Примула не любить яскравого денного сонця влітку.

Рано навесні — у березні–квітні, однією з перших у саду; деякі види підхоплюють естафету до травня. У прохолодну вологу осінь окремі примули дають скромну повторну хвилю цвітіння.

Зазвичай це реакція на спеку й сухість: у літню спеку примула може частково впадати в спокій, особливо на сонці. Притінок, вологий ґрунт і мульча допомагають їй спокійно пережити літо й зберегти листя.

Кожні 2–3 роки, одразу після цвітіння або на початку осені: кущик викопують і ділять на розетки. Це омолоджує рослину, підтримує рясне цвітіння й заразом є найпростішим способом розмноження.

Найчастіші причини — надто тепле сухе місце, загущення куртини й виснаження ґрунту. Примулі потрібні прохолода, волога й поживний ґрунт; розділіть старі кущі й додайте компост — і цвітіння повернеться.

Садові примули зимостійкі, але рослини з зимового магазину часто вигнані в теплиці й не загартовані. Висаджені восени-взимку у відкритий ґрунт, вони можуть вимерзнути; краще дочекатися весни й висадити після заморозків.

Із ранньовесняними цибулинними, морозником, хостами й папороттю в тінистому вологому куточку. Яскраві розетки примул оживляють передній план під кущами й деревами, поки інші багаторічники ще тільки прокидаються.