Ялівець китайський

Формою і призначенням. Козацький — сланкий, розповзається вшир і майже не дає вертикалі, до того ж отруйний. Китайський дає і колони, і розлогі кущі, тож саме з нього беруть сорти для вертикальних акцентів і стрижених стін.

Потроху і щороку, у квітні–травні або наприкінці серпня. Знімайте не більше третини приросту й ніколи не заходьте в стару деревину без хвої — там бруньок майже немає, і зріз лишиться лисим назавжди.

Найкраще у квітні–травні або у вересні, з контейнера — тоді корені встигають узятися до морозів чи до літньої спеки. Саджанці з відкритим корінням приживаються гірше: ялівці не люблять, коли підсихає земляна грудка.

Дорослим рослинам укриття не потрібне — вид витримує зони 4–7. Але колоноподібні сорти варто стягнути шпагатом перед снігопадами, інакше мокрий сніг розвалює крону, і гілки вже не повертаються на місце. Молоді рослини в лютому притіняють від сонячних опіків.

Блакитні сорти виграють поруч із золотистою хвоєю та пурпуровим листям — барбарисом Тунберга або пухироплідником. Золотисті форми, навпаки, заспокоюють темною зеленню тиса чи самшиту. У гравійному саду ялівець добре тримає компанію лаванді й очитку.

Так, але лише вузькі сорти на кшталт «Стрікта»: їх садять через 0,6–0,8 м і стрижуть двічі за сезон. Врахуйте, що ялівцева стіна росте повільно — щільною вона стане років через пʼять, зате потім тримає форму без випадінь.

Найчастіше це природне старіння: усередині крони хвоя не отримує світла й відмирає — її просто вичісують рукою. Якщо ж жовтизна йде плямами по всій кроні, шукайте кліща (тонке павутиння), застій води біля коренів або зимовий опік із південного боку.

Краще не варто. Ялівці — проміжні хазяї іржі, що вражає яблуню й грушу: сам ялівець переносить її помірно, а плодові втрачають листя й урожай. Тримайте дистанцію щонайменше кількадесят метрів або відмовтеся від одного з двох.