Азалія 'Gibraltar'

Кольором і краєм пелюстки: це еталонний насичено-помаранчевий із жовтою плямою та хвилястим, гофрованим краєм. У 'Homebush' суцвіття кулясті й рожеві, у 'Coccinea Speciosa' — чистіший вогняно-червоний без гофрування.

У травні, вкриваючись великими вогняно-помаранчевими квітами з хвилястими пелюстками. Восени сорт знову ефектний завдяки вогненно-помаранчевому листю.

Кислий (рН 4,5–5,5), вологий, дренований і багатий на органіку. На лужних сухих ґрунтах азалія хлорозить — потрібні торф, хвойний опад і мульча.

У легкій півтіні на узліссі, під ажурними деревами чи як акцент у вересовому саду. Помаранчеве цвітіння яскраве, тож його врівноважують зеленню й спокійними сусідами.

Найчастіше це хлороз від залуження ґрунту, коли блокується засвоєння заліза. Підкислюйте ґрунт, мульчуйте хвоєю й поливайте дощовою водою.

Ні, форма природно гарна; прибирають лише сухі гілки. Відцвілі суцвіття можна виламувати, щоб рослина не витрачала сили на насіння.

Так, листопадна азалія групи Exbury досить зимостійка (приблизно зона 5). У перший рік молоді рослини мульчують, а квіткові бруньки на відкритому вітряному місці можуть підмерзати.

Аромат є, але легкий: листопадні азалії групи Knap Hill / Exbury RHS описує як «зазвичай запашні», а сам 'Gibraltar' — як слабко запашний. Солодку ноту чути зблизька, тож садіть кущ біля доріжки чи місця відпочинку, а не розраховуйте, що він наповнить весь сад.