Лілія

Садіть навесні або восени на глибину близько трьох висот цибулини (12–20 см залежно від розміру) і через 15–20 см, на сонці чи в легкій півтіні з добрим дренажем. На дно ями додайте пісок проти загнивання.

Регулярно оглядайте рослини й збирайте яскраво-червоних жуків та їхніх личинок вручну (вони швидко оголюють листя), за сильного нашестя обробляйте інсектицидом. Личинки маскуються власними екскрементами на нижньому боці листя.

Цибулини лілій не можна пересушувати — вони з живих лусок. Зберігайте їх у вологому торфі чи піску в прохолодному місці (холодильник, підвал) і висаджуйте якомога швидше; зморщені цибулини вже неживі.

Азіатські та ОТ-гібриди зимостійкі й зимують у ґрунті, інколи під легким укриттям. Східні (оріентальні) менш зимостійкі — їх укривають листям чи лапником або вирощують у контейнері, що заносять на зиму.

Лілії люблять, щоб квіти були на сонці, а основа стебла й коренева зона — притінені й прохолодні. Тому їх садять серед нижчих багаторічників, що затіняють ґрунт і захищають цибулину від перегріву.

Так, справжні лілії (Lilium) смертельно небезпечні для котів — отруйні всі частини, навіть пилок і вода з вази. Не тримайте зрізані лілії вдома, де є коти, і не садіть їх там, де кіт може гризти рослини.

Більшість лілій (азійські, трубчасті) роками ростуть на місці. Викопують лише для поділу розрослого гнізда — раз на 3–4 роки, восени, після відмирання стебла.

Перед ними садять невисокі багаторічники — котячу мʼяту, шавлію, гейхеру, хости. Вони маскують оголені «ноги» лілій і тримають прохолоду біля коріння.